• місця
  • 18/07/19

«У “Чашці” було ахуєнно». Запитуємо, чим була «Чашка» для бариста і містян

  • Автор: Ярослав Друзюк

Шеф-бариста, тренер «Чашка School», архітектор і PR-менеджерка – про ставлення до «Чашки»

«У “Чашці” було ахуєнно». Запитуємо, чим була «Чашка» для бариста і містян

Кафе «Чашка» закривають після семи років роботи на Бессарабці. Засновник закладу Ігор Сухомлин не виключає, що кафе може повернутися на новій локації. Але у звичайному форматі заклад на Басейній припинить роботу в кінці липня. Ми запитали у містян та низки кавових спеціалістів, які пройшли через школу «Чашки», чим для них був заклад. 

 

Володимир Єфремов,
шеф-бариста та фахівець із обсмажування мережі «Чашка»


«Чашка» – це культова кав’ярня. У ній виросла купа прекрасних бариста. Думаю, саме вона навчила пити фільтр-каву всю Бессарабку. 

Для мене це місце, де відбулося перше знайомство з кавою. За шість років роботи зі мною відбулося максимально багато крутих речей – від початку роботи не дуже класним офіціантом до поїздок на кавові плантації та самостійного обсмажування кави. Тоді я з великим задоволенням пив айс-лате з карамеллю і навіть не підозрював, що робота з кавою стане моєю професією, що я буду їздити купувати зерно у країнах-виробниках, а потім обсмажувати його для кав’ярень. 

У «Чашці» я виріс як професіонал, познайомився з багатьома людьми, які дуже сильно вплинули на мої погляди на індустрію та роботу з кавою. Список просто величезний: Ігор Сухомлин, Слава Бабич, Антон Дихніч, Аліна Важник, Рома Петлюк, Наташа Куранакова, Діма Бородай, який приїздив нас навчати, і багато інших. Прекрасно пам’ятаю свої перші робочі дні, коли Слава Бабич грізно розповідав про важливість еспресо і те, що якщо його не винести швидко, то всі помруть. Словом, це був конвеєр класних спеціалістів.

Думаю, «Чашка» – це про любов до людей і своєї справи. Це кав’ярня великого міста, і саме такою вона залишиться у пам’яті багатьох людей – як і завжди гучні «Вітаю!» і «До зустрічі!». 

 

Женя Горбань,
кавовий консультант, колишній тренер «Чашка School»


Для мене «Чашка» стала стартовим місцем у тому, що стосується сприйняття професії. Тоді ще не було звички стежити за закордонним досвідом, за класними кав’ярнями в інших країнах. Я жив у Харкові, слова «бариста» тоді ще ніхто не знав, тож називали нас просто «продавці». Був навіть смішний момент, коли я побачив, що записаний у нашого боса в телефонній книжці як «Женя продавець» – хоча при цьому власник добре до нас ставився і підтримував нашу пристрасть до кави. Але це характеризувало те, як загалом себе почувала кавова культура в Харкові.

Якось у той час ми з Артемом [Врадієм] поїхали до Києва. Звичайно, ми знали про «Чашку» і зайшли туди. Якщо чесно, ми просто оніміли. Там справді був бариста, він працював із неймовірним обладнанням, а на світшоті в нього був напис “Kiss my portafilter”. Це був Слава Бабич. Ми сиділи і стежили за тим, як він себе веде, як він малює, які в нього чашки, увесь цей стильок і вайб. Було зрозуміло, що це люди, схиблені на каві, що це місце в першу чергу про каву. Це був для нас вибух, це було найкраще, що я бачив на той момент. І це стало хорошою мотивацією – до якого рівня варто підтягувати свою кав’ярню, а потім і наступні проєкти. Словом, «Чашка» нас збадьорила. Це була для нас така опора – у плані думки та ідей.

 

Антон Дихніч,
співзасновник мережі Lion Coffee, колишній бариста «Чашки»


Моя кавова історія почалася з оголошення про пошук офіціанта в «Чашку» – з приміткою «Люди з неординарною зовнішністю вітаються». Оскільки я був із дредами по пояс, то захотів подивитися на це місце – і не пошкодував. Після кількох місяців роботи в команді я почав пізнавати, що таке лате-арт та альтернатива від [Олександра] Беницького. При роботі з Ігорем [Сухомлином] я не припиняв дивуватися його гостинністю та простотою, тим, скільки енергії та ідей від нього виходило. 

«Чашка» – це квінтесенція ідеї «третього місця», де тобі завжли раді. Не важливо, прийшов ти просто попрацювати за ноутбуком чи насолодитися правильним еспресо. Це перша кав’ярня, яка задала ритм величезному ринку на території України. З радістю та усмішкою пригадую всі вечірки, які проходили у кав’ярні. Як на нас поглядали з різних кутків Бессарабки і не розуміли, чому так запалюють біля (не)звичайної кав’ярні. А запалювали, тому що в «Чашці» було ахуєнно. 

 

Олександр Беницький,
триразовий чемпіон України з лате-арту, колишній шеф-бариста «Чашки»


Я потрапив у «Чашку» в момент відкриття, ми запускали заклад. Це дуже вагомий період у моєму житті. Як, власне, і для багатьох професіоналів кавової сфери, які розвивають українську кавову культуру. Наприклад, Слава Бабич, чемпіон світу з приготування кави у джезві. Для мене це був достатньо хороший досвід роботи, який дуже допоміг у майбутньому. Дякую велике за це Ігорю Сухомлину. 

 

Альона Хмелик, керівниця кав’ярні Yellow Place,
колишня бариста «Чашки» і тренерка «Чашка School»


У мене історія з «Чашкою» така: п’ять років тому я прийшла туди в понеділок, щоб тиждень провчитися у школі бариста. У п’ятницю ж вирішила, що залишаюсь там працювати, а про повернення в універ не може бути й мови. Отак проміняла Інститут міжнародних відносин на роботу бариста. Не пошкодувала ні хвилини. 

«Чашка» мене вразила тим, що я вперше в житті зустріла стільки людей, котрі займаються тим, що люблять, – щасливих і натхненних. Упевнена, що коли кудись приходиш працювати у 18 років, це місце і команда сильно  формують тебе як людину, інакше навіть бути не може. Тому це для мене набагато більше, ніж просто заклад чи кав’ярня. 

Я працювала у «Чашці» протягом трьох років і було багато різного – спочатку «Чашка» на Дарниці, потім на Бессарабці. Я була тренером у школі бариста, в яку прийшла вчитись. Звісно, було багато складних моментів також. Часто змінювалася команда, було складно дивитись, як через недбалість «Чашка» повільно помирає та здає топову позицію. Ще складніше змиритися, що нічого не вдається змінити самому. 

Загалом «Чашка» для мене – це великий шматок життя. Вдячна за можливість стати професіоналом. Майже всі класні спеціалісти в каві та ресторанній сфері – вихідці з «Чашки». Найбільше дякую за людей, яких там зустріла – з ними досі відчуваю якийсь особливий зв’язок крізь часи, а деякі з них тепер мої близькі друзі. Дуже вдячна долі за те, що я мала стосунок до «Чашки». Ми точно залишили слід в житті одна одної. 

 

Слава Балбек,
архітектор, засновник Balbek Bureau


«Чашка» – це мій формат, тому що він демократичний. Це місце, де немає зайвого пафосу. Це дуже демократичний і приємний сервіс. А ще там дуже смачно, дуже любив їхній формат сніданків. Окрім того, це місце, де я познайомився з багатьома важливими для мене людьми – з усіма хлопцями і дівчатами, які зараз працюють в багатьох кавових місцях Києва. 

Для мене «Чашка» – це дуже важлива точка в Києві. Я повертаюся у ті заклади, де мені зручно. На Бессарабці зручно завжди, тому що звідси можна поїхати у будь-який бік Києва. До того ж раніше кафе відкривали о 07:30, для мене це було ідеально. Я дуже рано починаю свій день, тому в «Чашці» я завжди був першим гостем. Я навіть жартував, що «Чашка» – це моя приймальня. Усі знали, що зранку мене можна знайти там. Зараз, щоправда, вже переніс приймальню до White Noise у Bursa, вони працюють з 07:00. 

 

Тарас Яковлєв,
співзасновник Blackfield Coffee


До того, як я перейшов Рубікон, завжди вагався між Illy та Lavazza. А в «Чашці» я вперше спробував правильну/хорошу каву – і більше не вагався. Тоді в «Чашці» готували на зерні від «Фунту кави». І якось мене це все захопило, що я навіть вирішив піти на курси «Як відкрити кав‘ярню». Це був тільки другий набір на цей курс в «Чашка School». Кав‘ярню не відкрив, але кавовий світ для себе – так. Тому для мене це культове місце, бо звідси почалась моя любов до кави.

 

Саша Рашевська,
PR-менеджерка PinchukArtCentre


Знайомство з «Чашкою» у мене відбулося ще задовго до переїзду в Київ. Приїжджаючи на концерт чи в гості, для приємного сніданку чи зустрічі з друзями я завжди обирала «Чашку». Це була одна з перших кав’ярень нового формату – з незмінно смачною кавою, розташуванням прямо в центрі та зручними годинами роботи.

Після переїзду «Чашка» на певний час стала моїм маленьким офісом – звідси я розсилала резюме, виконувала тестові завдання, тут зустрічалася на співбесідах. Іронічно, але роботу я знайшла у сусідніх дверях – у PinchukArtCentre. З того часу у кафе регулярного проходили короткі робочі зустрічі та кофі-брейки: комбо лате+брауні не раз рятувало у стресових ситуаціях. 

У «Чашці» ми завжди розміщували наші плакати про премію PinchukArtCentre для молодих художників – знаємо, що у кафе частенько зависає творча молодь. Зараз на Бессарабці різних місць і кафе достатньо, але «Чашка» завжди була приємним сусідом.

 

 

Поділитися матеріалом із друзями